
.png)
.png)
Вас вважають одним із піонерів «Стоунволла».
Чи можете ви розповісти, що саме це означає?

28 червня 1969 року я був усередині клубу «Стоунволл», коли туди увірвалася поліція. Я став свідком насильства з боку правоохоронців, які вибивали двері, руйнували бар і музичний автомат, кидали в людей пляшки з алкоголем.
У свої 18 років я ніколи в житті не бачив нічого подібного.
з особистої колекції Марка Сегала
Я злякався і подумав, що треба викликати поліцію, але потім усвідомив, що це й є поліція… Мені стало дуже сумно. А коли ми вийшли на вулицю, у ме не спалахнув гнів, і разом з усіма іншими, хто там був, я подумав:
«Давайте дамо відсіч».
.png)
Чи могли б ви розповісти про самі події Стоунволу
та про те, як ви опинилися серед учасни_ків?
Вийшовши на вулицю, після того як поліція дозволила нам піти, ми кидали в двері монети, каміння чи порожні бляшанки.
Коли поліція спробувала піти, ми кидали в них різними предметами, і вони відступили назад у бар.
Після багатьох років, протягом яких поліція ув’язнювала нас, тепер ми ув’язнювали їх. Це давало відчуття сили!
Під час цих подій до мене підійшов мій друг Марті Робінсон і вручив мені шматок крейди. Він сказав мені написати на вулицях, тротуарах і будівлях: «Завтра ввечері — Стоунволл». Саме в той момент, як я вважаю, я став активістом.
Я знав, що ми, як спільнота, ось-ось створимо щось важливе.
.png)
Чи мали ви під час подій у Стоунволі відчуття,що це буде настільки революційним?

Не думаю, що хтось із нас уявляв, що Стоунволл виявиться настільки революційним, як це було насправді. Коли ми створили «Gay Liberation Front» — нашу активістську групу, що зародилася одразу після Стоунволу, — рух набув магічного характеру.
Ми забезпечили видимість нашій спільноті там, де її раніше не було. На той момент у США понад 99 % представників ЛГБТ-спільноти приховували свою орієнтацію. Але після Стоунволла, ставши помітними та створивши спільноту, «Gay Liberation Front» також висунув гасло «OUT, LOUD, and PROUD!» («Відкрито, голосно та з гордістю!»).
А через рік ми організували перший марш Прайду. Ця видимість привела до того, що сьогодні переважна більшість ЛГБТІК+ людей у США відкрито визнають свою орієнтацію. Це і є справжня революція.
з особистої колекції Марка Сегала
.png)
.png)
.png)
.png)
.png)
Чи не могли б ви розповісти докладніше про той перший марш Прайду?
Як ви його організували, які у вас були відчуття з цього приводу?

Отже, щодо того першого маршу Прайду. Це одна з моїх улюблених історій!
Щоб зрозуміти перший Прайд, треба уявити, яким було життя ЛГБТІК+ людей у 1969 році. Від нас очікували, що ми будемо невидимими. Відкрите визнання своєї гомосексуальності могло коштувати вам роботи, родини, дому і навіть свободи. Поліцейські рейди на гей-заклади були звичним явищем, а суспільство ставилося до нас так, ніби нам було чого соромитися.
А потім стався Стоунволл.
Я долучився до «Gay Liberation Front» — першої організації, що виникла після подій у Стоунволі, — і допоміг заснувати «Gay Youth». Ми вірили, що гнів і енергія Стоунволу мають перетворитися на рух, який вимагатиме видимості, гідності та рівних прав.
з особистої колекції Марка Сегала
Ідею вшанування подій у Стоунволі щорічною ходою запропонували активіст_ки, серед яких були Крейг Родвелл та Еллен Бройді. Потрібно було кілька місяців зустрічей, організаційної роботи, роз’яснювальної діяльності та переконання людей у тому, що ми справді можемо відкрито пройти маршем вулицями Нью-Йорка.
Пам’ятайте, у ті часи публічно визнати себе ЛГБТІК+ було величезним ризиком. Не було ні корпоративних спонсорів, ні політик_ів, які б змагалися за право пройти з нами в марші, і, звісно, не було райдужних прапорів. Вони з’явилися лише через багато років.
У нас була лише мужність, рішучість і віра в те, що ми можемо змінити світ.
28 червня 1970 року відбувся перший марш з нагоди Дня визволення Крістофер-стріт. Я був одним із організаторів.
Я досі пам’ятаю те неймовірне відчуття — бути на вулицях, відкрито заявляючи про те, хто ми є, не ховаючись і не вибачаючись. Ми не знали, скільки людей прийде, і як відреагує громадськість. Панували хвилювання, нервозність і всеосяжне відчуття, що ми робимо щось історичне.
І так воно й було.
Вперше ми взяли дух Стоунволла й винесли його на світло дня. Ми говорили світу, що ми існуємо, що пишаємося тим, ким є, і що маємо намір, щоб до нас ставилися як до рівноправних громадян_ок.
Ця хода допомогла покласти початок тому, що ми зараз святкуємо по всьому світі як Прайд.
.png)
.png)
Чи могли б ви розповісти більше про свої українські корені? І як ви про них дізналися?
Мої дідусь і бабуся по батькові були родом з Одеси, і бабуся розповідала мені історії про те, як там було до того, як вона з дідусем виїхали до США у 1917 році. Я завжди пам’ятав ці історії, і нам із чоловіком пощастило провести один день в Одесі у 2007 році.
Мені подобається думати, що я ходив тими самими вулицями, якими понад 100 років тому ходила моя бабуся. Мені також вдалося відвідати синагогу в Одесі, що стало для мене дуже особливим моментом.
.png)
.png)
Звісно, з тих пір у Прайд-русі багато чого змінилося, але, можливо, ви помітили щось, що залишається незмінним протягом усіх цих років?

Ваше запитання про те, що змінилося, а що залишилося незмінним, є особливо влучним.
За останні 56 років у Прайді змінилося майже все. Сьогодні мільйони людей святкують у містах по всьому світу. Є розкішні парадні платформи, музика, фестивалі, корпоративні спонсори та обрані посадов_ці, які з гордістю беруть участь у заходах. У 1970 році ми ледь могли уявити собі такий світ.
Але одне ніколи не змінювалося, принаймні для мене.
Прайд — це про видимість.
з особистої колекції Марка Сегала
У 1970 році видимість була актом непокори. Сьогодні в багатьох місцях це святкування свободи, яку ми здобули. Але в країнах, де ЛГБТІК+ люди досі стикаються з переслідуваннями, видимість залишається актом надзвичайної відваги.
Саме тому ваша діяльність та рішучість українських ЛГБТІК+ людей надихають мене так сильно.
Ви робите щось безпосередньо пов’язане з тим, чого ми прагнули досягти у 1970 році. Ви наполягаєте на тому, що ЛГБТІК+ люди заслуговують на те, щоб їх бачили, чули, поважали та включали у майбутнє своєї країни.
Є ще одна річ, яка не змінилася: Прайд — це про спільноту. Йдеться про те, щоб знайти людей, які вас розуміють, усвідомити, що ви не самотні, і зрозуміти, що разом ви маєте силу змінити суспільство.
Я часто кажу людям, що Стоунволл не був кінцем чогось. Це був початок. А перший марш Прайду був нашим способом сказати світові,
що ми більше не повернемося в шафу. Через п’ятдесят шість років це послання є таким же важливим.
І, мабуть, найпрекраснішим у цій історії є те, що рух, який ми допомогли створити в маленькому куточку Нью-Йорка, тепер належить людям
у всьому світі, зокрема вам і вашому поколінню.
Ми започаткували щось у 1969 та 1970 роках, але саме ваше покоління визначить, куди це рухатиметься далі.
Тож, будь ласка, ніколи не недооцінюйте важливість того, що ви робите. Одного дня інша молода людина може запитати вас, як це було — відстоювати рівність ЛГБТІК+ в Україні у ці складні часи. І у вас буде своя надзвичайна історія, яку ви зможете розповісти.
.png)
.png)
Ви стали свідком багатьох змін, і ваш досвід активістської діяльності просто вражає.
Можливо, ви маєте якісь поради для сучасних молодих активіст_ок?
Я б порадив молодим активіст_кам звернути увагу на нашу історію і усвідомити, що відкритість ніколи не можна знову приховати.
Люди можуть ухвалювати скільки завгодно анти-ЛГБТІК+ законів, але вони ніколи не зможуть знову заховати нашу спільноту.
Більшість людей розуміє, що ми не ті монстри, якими нас намагаються зобразити гомофоби. Причина, чому ЛГБТІК+ людей так широко приймають у багатьох частинах світу, полягає в тому, що ми маємо мужність бути собою і відкрито показувати себе людям. Як тільки люди пізнають нас ближче, зазвичай вони усвідомлюють, що ми такі самі, як і вони.
Щоб дійти до цього, знадобилася творчість, яка розвивалася протягом багатьох десятиліть. Нам довелося вигадувати, як привернути до себе увагу людей, не відштовхуючи їх. Але для мене ця креативність була задоволенням.
Я приковував себе до урядових будівель, влаштовував мирні акції протесту, але завжди ненасильницьким способом і завжди як радісний борець. Ще одна корисна тактика — гумор: якщо ви зможете розсмішити когось, ця людина, швидше за все, прислухається до того, що ви маєте сказати. Як я вже казав, креативність!
.png)
Також не соромтеся ділитися будь-чим, окрім цих запитань!
Я дуже пишаюся тією роботою, яку ви всі робите в Україні, щоб допомогти ЛГБТІК+ людям бути собою. Мені приємно знати, що ви щодня несете туди дух Стоунволла.
Ще раз дякую за ваші чудові запитання та за те, що ви так глибоко переймаєтеся нашою історією.
І, будь ласка, не соромтеся звертатися до мене, якщо є ще щось, про що ви хотіли б дізнатися.
.png)

.png)
.png)
.png)